mm
Здобуває журналістську освіту в Донецькому національному університеті імені Василя Стуса. Вважає головним завданням своєї роботи розібратися у дійсності, а не сформувати нову реальність. Цікавиться економічною тематикою. В агенції із травня 2016 року.

Почуття свободи. Як жити у зламаному світі

184

За декілька днів українці згадуватимуть два Майдани. Хоча говорити про них часто змушують полярні почуття. За декілька днів на нас чекає День Гідності і Свободи. Хоча дедалі популярнішою стає його полярна версія – день зневіри і покори несправедливості історії.

Ми живемо у світі, що руйнується. Йдеться не про есхатологічні передбачення. Буквально, ми переживаємо руйнування світового порядку, що визначав життя людства від закінчення Другої світової війни.

Характерно, що виразником цього руйнування є ті процеси, що відбуваються на Заході. Європейський політичний континент усе впевненіше займають праві сили, єдність Європейського союзу було поставлено під сумнів хвилею міграції із Сирії, сам союз залишила одна із країн-засновниць. Останнім оплотом «старого порядку» була політична система США. Але тиждень тому вибори Президента країни показали, що попередні уявлення американців про своє суспільство загинули у вогні ворожнечі та стереотипів.

Східний світ поки продовжує характерне для себе споглядання за ситуацією. Але немає сумніву, що і на нього найближчим часом чекатимуть схожі процеси. Оскільки декілька сотень років тому «Східний світ» перейняв стиль життя «Світу Західного».

До чого тут Україна? Ми звикли сприймати себе як частина світу, що жодним чином не може впливати на його розвиток. Властиво, тому й «світ» (світ цивілізований) випередив нас на багато років у цьому ж розвитку. Але саме із подій в Україні, із Євромайдану розпочалися глобальні зміни в усьому світі. Навряд чи сам протест, а потім революція у центрі Києва стали причиною, через яку західна політична система зазнала кризи. Але очевидно, що першим актом великих змін у світі стали саме київські події.

Для абсолютної більшості українців світ уже змінився до невпізнаваності у зиму 2013-2014 років. Хоча серед деяких громадян популярною є версія, що це був «заколот для розриву зв’язків із природним союзником, «Старшим Братом» – Росією, більшість запам’ятала ті події під назвою Революції Гідності. Це час, коли сподівання на руйнування старої корумпованої системи управління та недовіри у суспільстві, здається, стали реальністю. Час, коли громадяни України повірили у те, що вони змінили свій світ.

Що відбувається далі? Третій рік українська держава та суспільство переживають зміни суспільного, політичного, економічного, культурного, ментального характеру. Третій рік прагнення, висловлені на Майдані Незалежності, втілюються у життя. Але запитання про те, наскільки якісними є ці зміни, викликає біль у багатьох українців, які співчували Революції Гідності. Вони спостерігають, як початок боротьби із корумпованою системою, реформування країни фактично не дали результатів, слугуючи посиленню цієї самої системи.

Сьогодні в українському суспільстві високий рівень фрустрації. Перші жертви на Майдані та Сході України лише заохотили їх до більш рішучих дій. Три роки відсутності зрозумілих їм успіхів вбивають бажання йти вперед. Більшість громадян країни більше не вірять у те, що зроблене три роки тому диво дійсно було потрібним. Є сильне бажання припинити будь-які дії.

Фрустрація – звичайна справа для суспільств у час великих криз і докорінних змін. Вінстон Черчиль перестав бути прем’єр-міністром Великої Британії одразу після закінчення Другої світової війни. Шарль де Голль втомив французів своїми мріями про сильну Францію. Найближчі для нас приклади – Грузія та Хорватія, де реформатори втратили довіру суспільства після проведення реформ.

Механізм виникнення фрустрації у соціумі зрозумілий. Люди страждають від того, що світ стає нестабільним. Вони шкодують про той час, коли все довкола було зрозумілим. Але цей, попередній світ, вже зруйновано змінами. Це породжує ще більшу депресію. В результаті виникає небезпека застигнути поза часом, вийти з активного життя.

Українці не живуть у новому світі. Вони живуть у зламаному старому. І якщо три роки тому його ламання вважалося щастям, то зараз, коли весь світ почав руйнуватися і зовні, це все стає приводом до великої депресії. У такого стану лише один кінець – трагедія. Це завжди трагедія, коли найщиріші прагнення, що трапляються раз на декілька століть, закінчуються нічим. У цьому місці тексту могли б бути роздуми про те, чому саме з українцями (та ще деякими близькими за духом народами) трапляються такі нещастя. Але роздуми про долю недоречні, коли доля неприхильна до тебе.

Жити із зневірою – оксюморон. Той, хто розчаровується у чомусь, витісняє зі свого життя об’єкт розчарування, забуває про нього. Так ми сьогодні забуваємо, про що думали три роки тому. Це природно. Неприродно, що ми витісняємо одне з найбільших сподівань свого життя.

За декілька днів на нас чекає спогад про два Майдани. Зневіра у першому призвела до трагедії, що сталася під час другого. Зневіра сьогодні змушує боятися зламаного світу, не даючи вийти із нього. Повага до своєї свободи та гідності убиває зневіру.

Михайло ДРАПАК

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі

Хочеш повідомити новину? Дій!