mm
працювала журналістом у Маріуполі (2009-2014 р), працювала журналістом у Львові (2014-2016 р), працювала журналістом в зоні АТО, наразі прес-секретар Львівського центру надання послуг учасникам бойових дій (https://www.facebook.com/LCNPUBD/)

«Нас звільняють – все добре!» Блог про річницю звільнення Маріуполя

198

Є такі дати, які запам’ятовуються на все життя, хоча це і не день народження.

Вже третій рік поспіль 13 червня для мене особливий день.

Березень, квітень, травень 2014 року я спостерігала як руйнують життя мого міста, як поступово один за одним зникають українські прапори. Останній прапор на високій будівлі в центрі міста був показником – коли і він зникне значить це кінець. Одного дня так і сталось. Зник останній український прапор у місті, разом з цим я стала «переселенкою», хоч і без офіційного статусу.

Поїзд з Маріуполя до Львова їхав тоді ще через Донецьк. Через пару днів після того, як відбувся перший бій у Донецькому аеропорту. А потім була Дніпропетровщина, де на кожному кроці були жовто-блакитні прапори, яких ми на той момент в Маріуполі не бачили вже пару місяців. І дивлячись на ці перші після виїзду з Донбасу прапори – хотілось плакати від безсилля щось змінити в своєму місті.

Дякуючи львівським друзям я доволі швидко знайшла роботу і квартиру і вже 2 червня була на Галичині. Кожен ранок починався з відвідування сайтів Маріуполя і дзвінка додому з єдиним питанням: «Яка ситуація?»

Три роки тому 13 червня я прокинулась у Львові від дзвінка подруги, яка питала чи все гаразд з мамою. А я не можу зрозуміти з чого такі питання. «Ви ж на сусідній вулиці живете. Там стріляють».

Далі вже спокійний голос мами: «І чого ти переживаєш!? Нас звільняють – все добре! Сидимо в хаті, чекаємо, коли всіх переловлять!»

Перебіг цього дня я вже погано пам’ятаю. У пам’яті залишились тільки емоції. Було страшно. Було очікування. Хотілось хороших новин, страшно було почути погані.

Найкраще сталось після звільнення – величезні багатотисячні мітинги під жовто-блакитними прапорами, люди вивішували нашу символіку на будинках і машинах, вдягали жовто-блакитні стрічки, футболки з патріотичними зображеннями чи написами. Якщо представляти період до звільнення і після у кольорових гамах, то наші Захисники розфарбували життя міста з депресивного сірого на сонячне жовто-блакитне.

13 червня – день, коли переміг оптимізм. Якщо звільнили Маріуполь – звільнять і весь Донбас! Трохи згодом, трохи з часом, але це станеться. Принаймні багато людей працюють над цим.

Вдячна сьогодні, як і три роки тому, так і на все життя тим хлопцям з 72-ї бригади, з батальйонів «Азов» та «Дніпро-1», з Національної гвардії і з інших підрозділів, про які не говорять в офіційних джерелах, які звільнили моє місто від страху, від небезпеки, від бойовиків.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі

Хочеш повідомити новину? Дій!
ПОДІЛИТИСЬ