mm
Політолог, журналіст, громадський активіст

Націоналізація, яка нам потрібна

194

У 1981 році на президентських виборах у Франції переміг Франсуа Міттеран. По суті, він став першим президентом-соціалістом П’ятої республіки. Саме тоді, 1981-го року, Франція впала у економічну рецесію: інфляція зросла до 14%, а кількість безробітних досягла 1,5 млн осіб.

Міттеран намагався створити альтернативу тодішньому неолібералізму, який пропагувала Маргарет Тетчер у Британії.  Обраний президентом після неспроможності правоцентриського уряду попередників Міттеран не зміг відразу втримати падіння французької економіки.

Разом зі своїми радниками він виходив із припущення, що падіння вичерпало себе, і незабаром глобальний попит почне зростати. Разом із тим парламентську більшість отримала Соціалістична партія. Спільно із Міттераном вони вирішили суттєво збільшити соціальні витрати в країні з метою перерозподілу багатства. Це було необхідно для підживлення споживчого попиту, тобто можливості простих людей купувати більше. Також для цього соціалісти скоротили робочий тиждень, відпустку подовжили, пенсійний вік знизили з 63 до 60 років, підвищили на 10% мінімальну зарплату, а багатіїв обклали великими податками.

Крім того, вони вдалися до масштабної націоналізації, щоб гарантувати реінвестування отриманих бізнесом прибутків. У такий спосіб були націоналізовані 36 найбільших приватних банків, провідні фінансові компанії і найбільші фінансово-промислові групи. Був прийнятий ряд інших рішень в соціально-економічній сфері. Якщо це був не соціалізм, то це була ліва версія адміністративно-командної економіки Шарля де Голля.

Результати не змусили себе чекати. Політика Міттерана посприяла економічному зростанню країни. За перші два роки його президентства економіка Франції виросла на 2%, тоді як у більшості країн Європи тривала рецесія.

Проте політика проявила себе в усій красі. Великий бізнес свого домігся і лобістам вдалося стримати соціалістичну реформу. З часом ніби лівий уряд почав приймати абсолютно протилежні рішення. Починаючи з 1982 року, він знизив попит на імпорт, скоротивши споживчий попит за допомогою зменшення витрат, підвищив податки і заморозив зарплати. Франція знову зазнала економічного спаду.

Історія – вибаглива леді. Вона дає нам дуже важливі уроки. Проте ті, хто ігнорують їх, приречені на кризу.

Сьогодні ж український уряд повністю підкорився лобістам міжнародних транснаціональних корпорацій, які диктують свої умови, зокрема й через МВФ. Політика неолібералізму (дерегуляція економіки, приватизація, повна свобода великому бізнесу) приведе лише до одного: ще більшого розриву між багатими та бідними.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі

Хочеш повідомити новину? Дій!
ПОДІЛИТИСЬ